NimB. NimB.

В принципі, всі вже звикли визначати музику київського гурту NimB, як trip-hop. Не сказати, що для цього немає жодних підстав – але не більше, ніж для визначень на кшталт acid біт або електронний fusion, передсвітанковий мультфільм або плавна необов’язковість. Зрештою, все зводиться до того, що цю музику значно цікавіше слухати, ніж якось називати. Атмосферні та вивернуті гітари, пульс та мелодійність басу, поодинокі візерунки "намальованої" перкусії на тлі не завжди однозначних основних ритмів – сюди вплетені коси характерного, емоційного вокалу Олени Сас, кришталевого і теплого водночас. Може здатися, що все просто – але це якась така правильна, насичена простота, від якої всередині стає прозоро і м’яко. Бо чи не в кожній мелодії є віконця, що ведуть коли до інших домівок, коли до інших міст чи країн, а іноді й до інших часів, вимірів. Не лише тому, що тут можна, за бажання, вчути різноманітні впливи. А й тому, що ця музика дивним чином живе дійсно на межі – начебто іще вночі, але вже буквально за крок до ранку. І тому в ній є – свіжість, і передчуття тихого світла. І – невимушена, але така необхідна – радість.