Рура. Моя любов.

Надзвичайно швидко, нічого не скажеш – здається, аналогів цій швидкості поки-що немає на українській сцені. Всього лише кілька місяців минуло з моменту, коли Рура видала дебютний альбом – аж ось маємо вже і альбом другий, і йде активна робота над альбомом третім. Дивовижна, але і приємна працездатність – чи не так? До того ж, Рурі – мабуть, це вже своєрідна традиція – продовжують допомагати інші, але не менш цікаві гурти. Якщо конверт минулого альбому містив подяку музикантам Перкалаби, то цього разу – знаходимо на конверті подяку музикантам гурту Пан Пупец. Скажи мені, хто твої друзі – і все стане зрозуміло. Навіть для тих, хто раптом не чув першого альбому. Якщо ж і тепер залишились питання, скажемо інакше: це такий собі бадьорий міський фольк-панк, у якому часом стрічаються домішки ска. Реггі цього разу практично немає, та й загальна легковажність настрою дещо змінилася. Не те щоб стало важче – але стьобу стало більше, і сам він став більш відвертий. Власне, саме це і дає право визначати стиль альбому як хоч і веселий, але все-таки різновид панку. Наприклад, пісня "Огура" – просто шедевр, і нічого з цим не зробиш. Водночас, такі речі, як-от "Пасхальна" – задають зовсім інший, ліричний і добродушний тон. Тому загальне враження – неоднозначне. Але – однозначно цікаве.